Послання конференції єпископів РКЦ з нагоди 30 річниці Незалежності України

Послання конференції єпископів РКЦ з нагоди 30 річниці Незалежності України

Дорогі Брати та Сестри! Улюблений у Христі Український Народе!

З Божої благодаті усім нам випала прекрасна нагода святкувати 30 річницю Незалежності України. Однак було б великим спрощенням і несправедливістю ствердити, що нашій країні всього лиш 30 років. Те, що відбулося 24 серпня 1991 року, є увінчанням довгого історичного процесу, увінчанням державотворення, витоки якого сягають княжих часів Київської Русі, занурені у купелі Святого Хрещення, яке здійснив святий Володимир Великий. Як же важливим і зобов’язальним для нас є той факт, що Українська Держава є будівлею, що побудована на Слові Євангелія, на водах Хрещення та на християнській культурі!

Як же зобов’язальними для нас є слова Преамбули Основного Закону Країни – Конституції: „усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями”! Саме через призму цих слів має розумітися весь текст Конституції. Як же зобов’язальною для Голови Держави є присяга на Пересопницькому Євангелію! Адже після такої присяги не можна діяти всупереч євангельським цінностям. Як же зобов’язальні для нас хрестильні обітниці, в яких ми відреклися від зла і визнали віру в Бога!

Святкуючи 30 річницю Незалежності України, прагнемо виразити нашу вдячність Всемогутньому Богу словами Пресвятої Діви Марії: „Бо вчинив мені велике Сильний! І святе Ім`я Його” (Лк 1, 49). Справді великі й чудесні речі вчинив Господь для нас, для України, діла, які неможливо перерахувати. До цих mirabilia Dei можемо зарахувати відновлення незалежності, відновлення нашої ідентичності як європейської держави після десятиліть тоталітарного комуністичного режиму. Неможливо тут не згадати суспільних рухів, змагань, ціною яких часто була пролита кров: це і Революція на граніті (1991), Помаранчева революція (2004)та Революція гідності (2013). Різні політичні сили намагалися використовувати ці процеси для своїх цілей, але наперекір ним, крізь ці події лунав голос України: Ми належимо до спільноти Європейських Народів!

Безумовно великим ділом Бога було відновлення Католицької Церкви в незалежній Україні. Саме у 1991 році папа Святий Іван Павло ІІ відновив її структури, відновлюючи Львівську, Кам’янець-Подільську та Київсько-Житомирську дієцезії та призначаючи перших Єпископів. З того часу дерево, яке відновив святий Іван Павло ІІ, розрослося новими галузками – новими дієцезіями: Луцькою, Мукачівською, Харківсько-Запорізькою та Одесько-Сімферопольскою, в яких служать сотні священників та богопосвячених осіб.

Пророчою, незабутньою і знаковою подією для України став візит Святішого Отця Івана Павла ІІ у червні 2001 року. Чи хтось коли-небудь так звеличив нашу країну, ніж це зробив Верховний Понтифік, Папа Слов’янин: „Дорогі українці, обіймаю вас усіх, від Донецька до Львова, від Харкова до Одеси та Сімферополя! У слові Україна є заклик до величі вашої Батьківщини, яка своєю історією засвідчує особливе покликання бути межею та дверима між Сходом і Заходом. Протягом сторіч ця країна була привілейованим перехрестям різноманітних культур, місцем зустрічі духовного багатства Сходу й Заходу. Україна має виразне європейське покликання, яке підкреслюють також і християнські корені вашої культури. Висловлюю побажання, щоб ці корені могли зміцнити вашу національну єдність, запевнюючи здійснюваним тепер реформам життєдайні соки справжніх цінностей, із яких усі могли б користати. Нехай же ця Земля й далі розвиває своє благородне завдання, з гордістю, яку висловив щойно цитований поет [Тарас Шевченко], коли писав: „Нема на світі України, немає другого Дніпра”. Народе, що живеш на цій землі, не забувай цього!”. Наче заповіт для нашої держави звучать прощальні слова Понтифіка, які Він промовив на львівському летовищі 27 червня 2001 року: „УКРАЇНЦІ, В РОДЮЧУ ЗЕМЛЮ ВАШИХ ТРАДИЦІЙ ЗАГЛИБЛЮЄТЬСЯ КОРІННЯ ВАШОГО МАЙБУТНЬОГО! (…) Разом зможете його будувати, разом зможете вийти назустріч викликам сучасності, натхненні тими спільними ідеалами, які становлять незгладну спадщину вашої минулої недавньої історії (…) Спільним є посланництво, нехай же спільними будуть і зусилля всього українського Народу!”.

Відзначаючи 30-ту річницю Незалежності нашої Держави, не можемо не згадати про багатьох синів і доньок, які ціною свого життя й надалі стоять на її захисті. Не можемо не згадати про війну на Сході України. Схиляємо наші голови у пошані та молитві за наших Захисників, просимо про життя вічне для усіх загиблих, про потіху для їхніх родин, та смиренно благаємо Бога про дар миру!

Любов і пошана до Батьківщини, патріотизм є виконанням Четвертої Божої Заповіді: „Шануй батька свого і матір свою”. В Катехизмі Католицької Церкви читаємо:Четверта Заповідь виразно звернена до дітей, визначаючи їх стосунки з батьком і матір’ю, бо цей стосунок найбільш загальний. Вона так само стосується й родинних зв’язків з іншими членами родини. Вона вимагає шанувати, любити батьків і предків і бути їм вдячними. Вона поширюється, врешті, на обов’язки учнів перед вчителем, працівників перед працедавцем, підлеглих перед керівниками, громадян перед своєю Батьківщиною і перед тими, хто нею керує й управляє. У цей знаменний день і протягом усього нашого життя виконуймо цю Заповідь якнайдостойніше, пам’ятаючи про нашу історію, наше покликання і місію.

А в цьому нехай благословить нам Всемогутній Бог Отець, і Син, і Святий Дух!

Єпископи Римсько-Католицької Церкви України

23 серпня 2021 року

№ 44/2021

Dodaj komentarz

Twój adres e-mail nie zostanie opublikowany. Wymagane pola są oznaczone *

*

code

X