Декілька днів тому на українському порталі „Вголос” опубліковано текст Романа Гурського про польську школу №3 у Мостиськах. Він викликав тривогу серед мешканців. Автор статті, не маючи й крихти уявлення про Мостиська, опублікував текст, в якому свідомо або, можливо, й ні знеславлює польську школу та поляків з Мостищини.
На початку прагну пояснити пану Роману, що на даний момент понад 40% мешканців Мостиськ це поляки. Якщо ще врахувати навколишні села, ця частка буде ще більшою. Звідки вони тут взялися? Були тут завжди. Після ІІ світової війни кордони перенесено і Мостиська стали частиною України. Моя бабуся залишилася тут, бо вона тут народилася й не хотіла емігрувати. Велика частина родини моїх бабусі й дідуся виїхала й розсіялася по цілій Польщі. Така доля спіткала багатьох поляків Мостищини. Сьогодні складається схожа ситуація, адже частина юних людей після закінчення польської школи виїжджає на навчання до Польщі й там вже залишається. Частина їздить до Польщі на роботу й повертається до місця свого народження. Українці, які живуть тут, знають польську мову, бо кожен має сусіда-поляка, а окрім того вони також їздять до Польщі працювати.
В Мостиськах є дві українські школи №1 та №2, а також так звана польська школа №3. У відносинах між школами немає жодних проблем. Вчителі часто працюють у кількох школах. Діти навчаються польською та українською мовами. Якщо польська школа така вже погана, чому ж тоді українці хочуть, щоби їхні діти навчалися у польській школі №3? Відповідь проста – це полегшить їм навчання у вишах в Польщі. Це проблема не лише Мостиськ, але й цілої України.
Середня школа №3 ім. Королеви Ядвіги в Мостиськах з польською мовою навчання почала свою діяльність у 90-х роках ХХ століття. Маленькі класи, в яких навчалися мої друзі, виглядали катастрофічно. З огляду зокрема й на цей факт я навчався в українській школі в Крисовичах. І тільки у 2002 році, завдяки зусиллям місцевих поляків при підтримці Об’єднання „Польська спільнота” („Wspólnota Polska”) та фінансуванню Сенату Республіки Польща, вдалося побудувати нову польську школу. У ті часи сподівання на підтримку з боку міста чи української держави не мало жодних перспектив. Ситуація залишається незмінною й донині. Слід зауважити, що вчителі отримують заробітну плату від Міністерства освіти й науки України. Однак, якщо йдеться про ремонт школи та дидактичні матеріали, саме польська держава фінансує утримання будинку, оснащення й устаткування школи.
Якщо мова про статут школи, то у 2017 році його повторно підписав мер Мостиськ Сергій Сторожук. У статті Романа Гурського він повідомляє, що нічого про це не знає, адже статут було ухвалено двадцять років тому. Йдеться про пункт статуту, згідно з яким директором школи може бути ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ, що має польське походження. Отже, це не має бути громадянин Польщі, а тільки України, який до того ж живе у Мостиськах і розуміє специфіку цього міста. Директором точно не може бути хтось із Києва чи навіть Львова, адже він може не зрозуміти місцевих поляків.
Висловлювання так званих експертів Ірини Фаріон і Лариси Ніцой я не коментуватиму. Позаяк вони нищать майже 30-літні добрі польсько-українські відносини.
Цей текст я пишу після того, як польське консульство передало медичне обладнання львівській лікарні, задля порятунку життя людей, громадян України різних національностей. Не очікуючи нічого взамін. Однак пан Роман Гурський ймовірно сприйме це як черговий дармовий сир у мишоловці.
Еуґеніуш Сало
Link do polskiej wersji tekstu: Słów kilka o polskiej szkole w Mościskach
Link do ukraińskiej wersji tekstu: Українською школою має право керувати лише… етнічний поляк
