W 100. rocznicę wojny polsko-ukraińskiej 1918 r.

-a A+

Polacy i Ukraińcy razem, w imię solidarności dla przyszłości!

1 listopada 2018 roku mija 100 lat od rozpoczęcia wojny polsko-ukraińskiej. Wojny toczonej najpierw o Lwów, potem o Galicję.

My — członkowie polskich i ukraińskich środowisk obywatelskich, od lat zaangażowanych w budowanie dobrego sąsiedztwa i mądrego dialogu — apelujemy, aby pamięć o konflikcie sprzed 100 lat stała się lekcją, z której potrafimy wyciągnąć wnioski, szczególnie w obliczu stających dzisiaj przed nami zagrożeń i potyczek "na pamięci historyczne" obu naszych narodów.

To bardzo ważna rocznica dla Ukraińców i Polaków. W obliczu dzisiejszych zagrożeń spowodowanych polityką Rosji, próbą zmiany porządku prawnego w Europie poprzez aneksję Krymu i wschodnich terenów Ukrainy, w obliczu kryzysu w Unii Europejskiej stanowiącego zagrożenie dla stabilności naszego kontynentu, zmiany polityki Polski w stosunku do Ukrainy, w efekcie czego wypracowane w ciągu prawie 30 ostatnich lat zasady współpracy i dialogu między oboma państwami oraz społeczeństwami są dziś kwestionowane, czy wręcz niszczone — wzywamy do głębszej refleksji nad kształtem relacji polsko-ukraińskich!

Walka, która rozpoczęła się 100 lat temu zakończyła się klęską Ukrainy. Była ona polskim zwycięstwem, za które Polska zapłaciła cenę większą niż za niejedną porażkę. Zwyciężyła wówczas koncepcja, że na politycznej mapie świata / Europy nie ma miejsca dla niepodległego państwa ukraińskiego. Na jego zgliszczach wyrosło imperium radzieckie, które wkrótce zabiło miliony Polaków i Ukraińców. Nasi przodkowie – działając razem - mogli temu zapobiec, ale nie potrafili się zrozumieć i porozumieć. Walkę tą, Jacek Kuroń nazwał bratobójczą, gdyż umierali w niej nie tylko bracia, ale i idea braterstwa naszych narodów. A dzisiaj my musimy się wspólnie zastanowić się nad tym, czy stać nas na powtarzanie tamtych błędów?

1 listopada o tej samej godzinie — o 17.00 w Polsce i 18.00 w Ukrainie — spotkajmy się przy grobach tych, którzy stanęli wówczas do walki. Tam, gdzie nie ma miejsc pamięci z tamtego okresu spotkamy się w miejscach, które przypominają o polskiej obecności w historii Ukrainy oraz o ukraińskiej obecności w historii Polski. Przede wszystkim – w miejscach, które przypominają o współpracy polsko-ukraińskiej oraz upamiętniają osoby, dzięki którym ta współpraca miała miejsce.

Razem zapalmy znicze, odmówmy modlitwę w intencji poległych, oddajmy im hołd; znajdźmy czas, by razem pomilczeć i zachowajmy w naszych sercach pamięć o tych wydarzeniach i ich uczestnikach. Pamięć nie o tym, że walczyliśmy przeciwko sobie, ale pamięć o tym, że każdy z naszych narodów, ze swego punktu widzenia, walczył wówczas w słusznej sprawie, o wolność swej ojczyzny, o niepodległość narodu. I niech ta pamięć nas zbliża, a nie dzieli, w imię teraźniejszości i przyszłości w Europie dla kolejnych pokoleń Ukraińców i Polaków.

Spotkanie 1 listopada to również okazja, by przypomnieć o zbliżającej się 100 rocznicy Bitwy Warszawskiej. Wówczas żołnierze Symona Petlury i Józefa Piłsudskiego, stojąc ramię w ramię, walczyli o niepodległość swoich państw: Polski i Ukrainy. I razem bronili Warszawy i Europy przed nawałą bolszewicką. W tej walce żołnierze i oficerowie armii Ukraińskiej Republiki Ludowej, często uczestnicy wojny polsko-ukraińskiej 1918–1919, do końca wypełnili swoje zobowiązania wobec Rzeczypospolitej. Trwali wiernie u boku swych sojuszników, nie szczędząc krwi w walce o wolną Polskę.

Solidarnie, razem, 1 listopada, o tej samej godzinie, w Polsce o godz. 17.00, na Ukrainie o godz. 18.00, zapalimy „znicze pamięci” w wielu miastach Ukrainy i Polski. W Warszawie: na Cmentarzu Prawosławnym na Woli i na Cmentarzu Wojskowym na Powązkach; w Przemyślu na Cmentarzu Komunalnym (na grobach Orląt Przemyskich) oraz Cmentarzu Wojskowym żołnierzy Armii Ukraińskiej Republiki Ludowej; w Lublinie: na Cmentarzu Prawosławnym i Rzymskokatolickim; w Krakowie: na Cmentarzu na Rakowicach; w Gdańsku (symbolicznie): pod pomnikiem św. Wołodymyra. We Lwowie na Cmentarzu Łyczakowskim, na grobach Orląt Lwowskich i żołnierzy Armii Ukraińskiej Republiki Ludowej; w Kijowie: przy Kościele Rzymskokatolickim św. Aleksandra, w pobliżu polsko-ukraińskiej barykady; w Równem (symbolicznie) pod pomnikiem Symona Petlury; oraz w innych miastach Ukrainy, w tym: Połtawie, Charkowie, Czerniowcach, Mikołajowie, Krzywym Rogu, w miejscach, gdzie znajdują się symbole polsko-ukraińskiej współpracy lub upamiętnienia postaci będących symbolem tej współpracy.

W imieniu organizatorów spotkań 1 listopada 2018 r. w Polsce i w Ukrainie:

Iza Chruślińska
Jarosław Hrycak
Danuta Kuroń
Myrosław Marynowycz
Jerzy Rejt
Piotr Tyma

До 100-ліття польсько-української війни 1918 р.
Поляки та українці разом – в імʼя солідарності задля майбутнього!

1 листопада 2018 року минає 100 років від початку польсько-української війни. Війни, яку вели спершу за Львів, а потім за Галичину.

Ми — члени польських та українських громадянських середовищ, які вже роками задіяні у побудові добросусідства і мудрого діалогу — закликаємо, щоб памʼять про конфлікт 100-літньої давнини став уроком, з якого ми зможемо зробити належні висновки, особливо стоячи перед новопосталими загрозами і сутичками довкола „історичних памʼятей” обох наших народів.

Ця річниця дуже важлива для українців і поляків. Перед лицем нинішніх загроз, спричинених політикою Росії, її спробою змінити правовий порядок у Європі шляхом анексії Криму та східних теренів України; перед лицем кризи в Європейському Союзі, яка загрожує стабільності нашого континенту, а також зміни політики Польщі щодо України, внаслідок чого випрацювані впродовж останніх 30 років засади співпраці й діалогу між обидвома державами сьогодні поставлені під сумнів, а то й просто знищуються — ми закликаємо до глибшої рефлексії над станом польсько-українських стосунків.

Боротьба, яка розпочалася 100 років тому, закінчилася поразкою України. Була вона польською перемогою, за яку Польща заплатила ціну вищу, ніж за не одну поразку. Тоді перемогла концепція, що на політичній мапі світу нема місця для незалежної Української держави. На її згарищі виросла радянська імперія, яка невдовзі знищила мільйони поляків та українців. Наші предки, діючи разом, могли б запобігти цьому, але не зуміли порозумітися. Цю боротьбу Яцек Куронь назвав братовбивчою, бо гинули в ній не лише брати, а й сама ідея братерства наших народів. A сьогодні мусимо спільно задуматися над тим, чи не схильні ми повторити давні помилки.

1 листопада о тій самій годині — o 17.00 у Польщі i 18.00 в Україні — зустріньмося біля могил тих, які тоді боролися одне з одним. Там, де немає таких поховань, зустріньмося у місцях, які нагадують про польську присутність в історії Україні та українську присутність в історії Польщі, а передусім – у місцях, які нагадують нам про польську-українську співпрацю та про осіб, завдяки яким та співпраця мала місце.

Разом запалімо свічки, помолімося спільно за полеглих, віддаймо їм шану; знайдімо час, щоб разом помовчати, і збережімо в наших серцях памʼять про ті події та їхніх учасників. Памʼять не про те, що вони воювали одне з одним, а про те, що кожен із наших народів – відповідно до своєї точки зору – боровся тоді за справедливе діло, за свободу своєї батьківщини, за незалежність народу. І нехай та памʼять нас зближує, а не розділяє – в імʼя часу і майбутнього Європи задля наступних поколінь українців і поляків.

Зустріч 1 листопада – це також добра нагода, щоб згадати про 100-ту річницю Варшавської битви, що надходить. Тоді воїни Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського, стоячи плече до плеча, боролися за незалежність своїх держав: Польщі та України. І разом обороняли Варшаву та Європу перед більшовицькою навалою. У тій боротьбі солдати й офіцери армії Української Народної Республіки (часто учасники польсько-української війни 1918–1919 рр.) до кінця виконали свої зобов’язання щодо Речі Посполитої. Вони вірно стояли поряд зі своїми союзниками, не жаліючи своєї крові у боротьбі за вільну Польщу.

Солідарно, разом, 1 листопада, о тій самій годині (о 17:00 у Польщі й о 18:00 в Україні), запалімо „свічки памʼяті” у багатьох містах України та Польщі. У Варшаві: на Православному цвинтарі на Волі й на Військовому цвинтарі на Повонзках; у Перемишлі: на Комунальному цвинтарі (на могилах Перемиських Орлят) і на Військовому цвинтарі Української Народної Республіки; у Любліні: на Православному й Римо-Католицькому цвинтарі; у Кракові: на Цвинтарі на Раковіцах; у Ґданьську: (символічно) біля памʼятника св. Володимира. У Львові: на Личаківському цвинтарі, біля могил Львівських Орлят і воїнів Української Галицької Армії; у Києві: біля римо-католицького костьола св. Олександра, поблизу польсько-української барикади; в Рівному: (символічно) біля памʼятника Симону Петлюрі; а також в інших містах України, зокрема: у Полтаві, Харкові, Чернівцях, Миколаєві, Кривому Розі, у місцях, де є символи польсько-української співпраці або вшанування тих постатей, які були символами такої співпраці.

Від імені організаторів зустрічей 1 листопада у Польщі та Україні:

Ярослав Грицак
Данута Куронь
Мирослав Маринович
Єжи Рейт
Пйотр Тима
Іза Хруслінська

Projekt współfinansowany w ramach sprawowania opieki Senatu Rzeczypospolitej Polskiej nad Polonią i Polakami za granicą za pośrednictwem Fundacji Wolność i Demokracja.

©2011-2018 Wszelkie prawa zastrzeżone
Warunkiem zgody na przedruk całości lub części artykułow i informacji zamieszczonych na naszym portalu jest powołanie się na Kurier Galicyjski. Za treść ogłoszeń, oświadczeń i reklam redakcja nie ponosi odpowiedzialności i pozostawia sobie prawo do skrótów nadesłanych tekstów. Zamieszczamy również teksty, treść których nie odpowiada poglądom redakcji.